Сльози на її юних очах. Чому ж вона плаче?
Невже біда? Ні, все не так! Це атмосфера навколо. Старі трохи пошарпані стіни з ледь помітними настінними малюнками вселяють дух пережитих важких літ...Навколо свічки, багато свічок, що своїм теплом освітлюють невелике приміщення. Ще одна в руці. Вона найгарніша та найсвітліша, бо випромінює тепло душі...
Перед ногами батьки стелять рушник. Такий гарний, такий рідний. Він вишитий її руками. Лише вчора був вишитий останній хрестик, стільки сил покладено на цей вишуканий витвір мистецтва. І ось її тендітні ніжки ступають на рушник. Поряд як завжди він, коханий, що полонив її серце і душу та наповнив радістю та теплом. Ледь помітно торкаються слуху слова священика. Не раз вона уявляла цей момент в дитинстві, намагалася передбачити, що відчуватиме, як поводитиметься. Але те було лише дитячою уявою, насправді все не так, насправді дивно...бо вперше. Довгоочікуване „Так” в унісон двох душ, і вони тепер разом перед Богом. І знову сльози, що сяють наче краплинки на світлі, такі солоні, такі дитячі. Цей крок – прощання з дитинством назавжди. Тепер по-справжньому доросле життя. Тепер хочеться обняти матір та виплакатися на її плечі, але ні, вона таки втримається, вона вже не маленька..
Може це сон, тільки занадто реальний? Здається, заплющиш очі, і прокинешся. Але солодкий сон продовжується далі... (тривалістю з життя?). Повітря стає
Важчим, воно наповнюється радістю, сумом, болем...усіма барвами майбутнього життя. Ще трохи і вона втратить свідомість через перенасичення відчуттів.
Але коханий бере її за руку
- Не бійся, тепер ми назавжди разом! – ці слова, ніби порятунок. Його ніжний погляд, легенька усмішка і свідомість повертається до неї. Цей момент вона запам’ятає на все життя, бо робила перші кроки в подружнє життя.
Джерело: http://ludkina.multiply.com/reviews/item/2 |
