Вони зустрілись в дощ, усміхались і плакали разом… Вірили, чекали, КОХАЛИ… А потім він пішов… Думав вже ніколи не з’явитись у її житті, а вона мовчала, ковтаючи сльози… Були страждання, біль, самотність… Та час вилікував рани, і вона змогла покохати іншого… І було безмежним їхнє небо, а щастя солодким, як шоколад… А він не міг вибачити собі, ловив кожну краплю літнього дощу, … щоб відчути її ще раз… ВІН ЗРОЗУМІВ ЩО НІКОЛИ НЕ ЗМОЖЕ ЗАБУТИ Він повернувся і розбив її щастя… І були сльози, біль, страждання…САМОТНІСТЬ БУЛИ СЛЬОЗИ…і невідома пустота в душі, яка відреклася щастя К о х а н н я в м і є б у т и с а м о т н і м . [size=15][color=red]
Улька!!! Усьо ок Я ж знаю про кого це. Сподіваюся, плакатиме тільки небо... плакатиме дощем. таким, як сьогодні. (Йох, через нього я не пішла на ковзанку:(
И-и-и... Самотнім. Нинаю. Я наприклад не можу говорити про коханняя, бо не віру в нього. По-моєму, усе набагато простіше. Але люди люблять усе ускладнювати.