А серце мріє і часто плаче.
Тобою жила колись— воно гаряче,
Без тебе живу тепер— і ледь жевріє,
Нема надії…

А може не ти прийдеш, не ти розкажеш,
Як променем, що без меж, на душу ляжеш,
І може розтопиш лід (холодні весни),
Або назавжди чуття в мені воскресне…

Ти все мені вже сказав, я знаю…
І мабуть у тьмі тепер потопаю…
Лише не мовчи, не треба…
Живу без тебе…

Невже оте слово «друг» вмирає?
І що воно вже для нас означає?—
Це вічне й святе (падлюка?),
Або розлука…

Куди і до кого тепер тікати?...
Я очі закрию (від сліз) і буду спати…
А ти не спитаєш, чому я плачу…
…і знов пробачу…

Невже оте слово «друг» (по нотах)
Ти кидаєш знов і знов в болото?
Розстріляний час у сотні вогненних пащ—
Пробач…

«Тобі я ніхто»- кричу без звуку,
Холодне серці кладу в холодну руку,
Холодну руку тримай (востаннє),
Це мить прощання….

Сьогодні і день, і ніч, навіки разом…
Чому ж твій погляд палить мене….
Чому ж твоїх снів тепер немає?...
Тікаю…:(((