Ти ще пам’ятаєш, як можна кохати? Як можна дивитись у очі сумні? Ти ще не забув, як потрібно кричати, Що любиш? Удень і вночі. Уві сні… Зима утішає самотнє кохання, Притрушує снігом холодні думки. Так дивно: закопуєш в землю бажання, А потім зі слізьми виводиш рядки. Шкода… Ти ніколи не вмів розрізняти, Де правда, де фальш, де порожні слова. Не треба «Кохаю» в кінці додавати, Коли всередині бадилля й трава. Ти був не для світу. Це він впав до ніг. І небо корилося кожному слову. Невже ти кохання купити не зміг? Воно обійшло тебе, вдаривши знову? Тепер ти далеко. Наплакав озерце. Уперше вимолюєш прощення в неба. Купую вже я. Продай своє серце. Ось гривня. Спасибі. А здачі не треба.
|