[color=purple]Казочка про ріпку
Ну я опущу той гнилий миршавий маразм плану «жили – були»… всі ітак знають що жили, що були дідуня і бабуня. ну там пенсія, квартирка і всі ті прибабахи…приперлась начить весна якогось дідька. все зацвіло, повітря наповнив запах багна і свіжого сміття, на сонце повилазили перші березневі коти… ну що тут ще скажеш, стандартна і банальна до головного болю весна… трясця їй. Вигнала бабуня дідуню на город. Мол скопай і засади.
А дєд фо? Прийшов, тиковку почесав, полаявся, плюнув та й пішов собі на пиво. Ну а за весною літо притюхало. Ясна картина – всі смажаться до хрусткої скоринки на брудних, тісних, смердючих, залюднених смужках грубої багнюки, які прийнято називати пляжами, біля величенької калюжі під іменем море… і повно бабунь, яких відправили відпочивати внуків… і де не де чути крик «іди попі сяй в море» (повбивала б) … ну а далі що? Далі – осінь. Дарма дід надіявся на старечий маразм і склероз бабуні. Не забула вона про огород… послала за врожаєм… дід як туди притюхав, так і випав в осад. На його пустирі ріпка виросла…(а він так надіявся всю відсутність городини спихнути на ворон, щурів, мишей-полівок, і клятих сусідів, які традиційно пиздять капусту)… ну що робити? Довелось витягувати ту заразу… ненаю скільки він там мучився, але аж бабуня приперлась і голосом енкаведиста видала «так! Я непоняла! Шо тут таке???» побачила… тоже в осад випала… судячи з розмірів ріпки даних в оригіналі казочки думка, що жили вони в Припяті в першу п’ятирічку після вибуху 4го реактора вже не здається мені такою абсурдною… навпаки…коротше їдем далі. Мучились вони і внучка приперлась… ну типу в поміч. А внучка в них була ще та секс бомба…знов пробують шось з тим зробити – фонарь. Привалює Жучка – «он ви де паскуди! А я вас пірс дня шукаю». Жучці вже явно добре. (Я ще в житті не чула щоб якась собака балакала… тепер я твердо переконана що вони жили ой як близько до того реактора…). Підключили до роботи й Жучку – фонарь. Тут котяра топає. Хвіст трубою, все гуд. Жучка не витримує «та шо ти тут придурка з себе корчиш! Всі ж свої!». Котяра спинається на задні лапи і закурює цигарочку.(сумнівів вже не лишилось) Після колективного перекуру ламання голови над дилемою викорінення зла з пустиря продовжується. Аж тут топає посвистуючи Миша. Всім мишам миша…накачана така… дивиться на всю ту чудасію, крутить пальчиком біля виска і зникає з поля зору. Через пів години Миша повертається з бригадою робочих і бульдозером. За якихось пів години зло викорінили і продали японцям) косоокі дуже тішились… не знали вони ще що ріпка не проста, а радіоактивна). Та вся чудасія закінчилась масовими гуляннями. дєдуня і котяра обнімаючись і втираючи сльозу горланять «Україну», собаці й так було добре. Робочі щасливі, внучка при надії) хепі енду не буде. Всім хто зміг дочитати до кінця – хвала і шана. В коментарях прошу використовувати лише українську лайку) . маленьке звірятко з племені суфін)
|
...нє, але то, хай йому грець ,гарно написано!!!