Дай, Андрію, знати, яку долю ждати!

                                             Андрію, Андрію! Я на тебе коноплі сію;

                                            спідницею волочу, бо дуже заміж хочу.

            Вже давно у нас на Україні святкують Андрія і вважать його особливим для молоді, тобто для дівчат, бо в ніч з 12 на 13 грудня дівчата можуть взнати свою долю та судженого. От і у Студентському клубі нашого вишу пройло таке гуляння, наслідки якого будемо очікувати : ).

            Організаторами заходу були Марія Гриців – заступник голови Центру культури та дозвілля „Лис Микита” та Анна Веселова –  художній керівник театрального гуртка „Точка роси”.  Треба визнати, що ініціаторам вдалося зробити вечір на славу.

            Вже близько шостої години вдалося розпочати задумане дійство. Так людно, як було вчора, буває, здається, лише тоді, коли відбувається щось подібне. Біля входу, як справжні господарі свята,стоять ґазда Гриць та ґаздиня Оксана і по одному пропускають гостей, тільки-но ті відгадують загадку, що записана на звороті запрошення. До прикладу, скажу: „Дівчат любимо за те, що вони є, а хлопців – …” або „Молодого тато й мама женять, старшого - люди, а старого – …” Ну а відповідь самі здогадуйтесь : ) Звичайно, що пройшли всі, навіть й ті, що не знали відповіді, кожен отримував пампушок і вирушав в українське село…

            Саме так! Танцювальна зала клубу була українським селом, у трішечки сучасному контексті. Розпочали забаву кумасі, які шукали своїх кумів, а ті, як справжні куми, часу не гаяли тай зробили те, що зазвичай робить український люд на свята, правильно, - перехилили чарочку, а то й дві, а то й більше… Звичайно, яка жінка витерпить п’яного чоловіка, ото й почали злісне мовити кумасі до кумів. Та після недовгих чвар усі таки домовились і вирішили, що будуть ходити у гості разом. Куми трохи напідпитку вирушили у гості до сім’ї Сивухи.

Сім’я Сивухи, яка насправді була дружнім колективом людей, що тимчасово (а саме п’ять років), проживатиме на території Генерала Чупринки, 49 і трохи головного корпусу – представляла наш факультет. Експозиція їхньої короткохвилинної вистави починається з онучки, роль якої виконала молодша сестричка нашої колеги по цеху  – Анна-Марія Лиско, внучка вбігши у хату прибігла до бабусі, яка в той час буцімто щось вишивала, але скажу по-правді в окулярах -5 –  бабусі, тобто мені, зовсім нічого не було видно : ) Дзвінкий голос внучки, яка  просила відпустити на вечорниці та її жваві рухи, вмить розбудили у старенької спогади її молодого життя. Зав’язка конфлікту розгортається у далекому 19… затертому році, коли бабулю, а тоді молодицю (її зіграла ЮлькА Тунік-Чорна) з довгим чорнявим волоссям, тополиним станом та красивими чорними… (чи то карими) очима, мати на вечорниці не пускала. Розвитком дії можна вважати той момент, коли Оксана (молодиця) вмолювала матір (а насправді –  Віта Момотюк), щоб та її відпустила з дівчатами ворожити. А матір, як і кожна мати, переживаючи за доньку не пустила її. Тут у хату причовгав батько з кумом (Костя Мельников та Олег Єжижанський) вже готові J. Донька кинулась до тата прохаючи у нього дозволу, та не тут то було, не пустилиL. Завітала до них кумася (Софія Мусієнко) кума, вона була доброю подругою матері Оксани – Марини. Без гостини тут не обійшлось! Коли кума побачила Оксану таку похмурену та пригнічену, вона не повірила, що це та дівчина, яка завжди була весела та говірлива. Вона вмовила матір відпустити  дівчину на ворожіння – це й вважаємо розв’язкою вистави. Після цієї розповіді бабця сказала онучці йти й не гаяти часу, бо молодість швидко мине й озирнутися не встигнеш. А куми собі й ще по одній вгатили…

Так головні куми Панас і Мирон та кумасі Солоха і Палажка побували у Сивухів. Проте на цьому свято не закінчувалось. Ґаздиня Оксана для свого ґазди Гриця виконала чудову ліричну пісню, а одразу після неї пройшов конкурс з варениками, де переміг той, хто швидше їх з’їв, навіть нічим не запиваючи, сміливцями були Андрій Закалюк та Володимир Штайн (точно хто з них переміг сказати не можу, не пам’ятаю).

Оксана, та що ґаздиня, задумується над тим чи кохає її Грицько, і щоб це перевірити звертається до ворожки, а разом й з тим закликає дівчат до них. А дівчата не гаючи часу, хутко зібралися (запрошувалися глядачі) та й пішли за ширму до ворожок.

Приблизно після цього відбувся наступний конкурс АУКЦІОН ХЛОПЦІВ. У плахту однієї з кумась, будь-якій дівчині потрібно було покласти будь-яку свою річ, таким чином дівчата викупляли хлопців. Витягуючи із плахти перстень, та дівчина чий він, йшла до першого хлопця, друга до другого і так далі. Але й без завдань для хлопців тут не обійшлось. Їх завдання полягало у тому, щоб одягнути свою дівчину якнайтепліше. І тут юнаки зовсім не соромлячись почали все з себе знімати (ну майже все) і одягати на дівчат. Перемогла та пара, яка найкраще зробила дефіле.

Завітали ще до українського клубу творчий колектив „Черемош”, які прийшли позабавляти гостей. Опісля провели конкурс, хто швидше здує гроші з таці. Хлопцям зав’язували очі, тацю накрили рушником, а після старту, наївні молодики думали справді, що будуть здувати купу грошей, але не так то сталося, як гадалося. Вони дули борошноJ. Бідолашні, мені їх аж шкода стало. Переміг той, що був найбіліший. Після конкурсу нашим українським селом заблукав парубок (Малофєєв Віктор), що виконав на сопілці  пісню, яку підспівували вже з перших слів усі. Продовжили виступ хлопці з булавами із сусіднього села.

А час не стояв на місці і вечорниці добігали кінця, останній конкурс, що був проведений – це конкурс з калитою, це найбільш обрядова гра, в якій брали участь хлопці. Їм потрібно було лише дострибнути до калити,  прив’язаної до хустки, яку тримала дівчина і крутила нею навмисне, щоб нікому не дісталось. Тут перемогли усі, бо кожен скуштував шматок калити. Останніми, хто виступив був гурт „GIUNTARE”, які подарували публіці власні пісні.

Того вечора і гості і учасники свята мали нагоду добре розважитись, покуштувати смачних український вареників, пухкеньких пампушок та… дізнатись свою долю :) Думаю усі  із нетерпінням чекатимуть наступних Андріївських вечорниць.

                                                                                               Ірця Панчишин

>> обговорити матеріал