Форма входу

Категорії розділу

Олянька [6]
Петрович (Воїн)(Aslan) [2]
romanbaluk [2]
написане під впливом життя...
Lju [2]
Щось таке, що певно сподобається не всім
Здрок Ірина (та що капуста) [1]
клепсидри зеленого часу
PUMA (INNA SAGAYDAK) [5]
"там, де я"
Anizk@ [6]
Відьмочка [27]

Світлина "Дня"

Наше опитування

Чого найбільше не вистачає факультету журналістики?
Всього відповідей: 164

Міні-чат

Друзі сайту

Stud-Times Львівські флешмоби

Балакають про:

  • шо слухаємо? (106)
  • дещо для навчання (4)
  • Коли ти востаннє?.. (500)
  • Кого ти підтримуватимеш на президента? (9)
  • І ше одна забавка (127)
  • Статистика


    ВсьОГО! в мережі: 1
    Чужих: 1
    Своїх: 0

    Ви увійшли як Чужий | Група "Гості"

    Писаки

    Збірка текстів

    Головна » Статті » Творчість » romanbaluk

    Джеремі

       Завтра знову був понеділок. Джеремі піднімався ліфтом на 18 поверх у свою квартиру. Він глянув на годинник. Була 2 година ночі. Він подумав, що понеділок був вже сьогодні. Ліфт із дзвоном відчинився і він попрямував вліво по коридору. Шукаючи ключі у глибокій кишені темно-синього плаща, він думав, що завтра (тобто сьогодні) мабуть запізниться на роботу, і якщо товстий Біл приїде раніше за нього, Джерелі знову буде щось там на ходу вигадувати про коротке замикання в квартирі чи затори на дорогах.

    Двері він відчиняв дуже тихо. Ця звичка залишилась у нього ще з юнацьких часів, коли повертаючись пізно з чергової вечірки, вмів тихенько прошмигнути у свою кімнату.

    Він роздягнувся у просторому коридорі, навіть не вмикаючи світла. Механічно натиснув кнопку автовідповідача. Мама знову дорікала, що не приїхав на вихідні; Берт Кліф несамовито радів з нагоди підписання контракту з “Contemporary Marketing Designs” і обіцяв Джерелі неодмінно відсвяткувати цю подію та знову захоплювався талантом Джерелі „вламати” товстого Біла. Далі йшла бурхлива промова Моніки. Серед неймовірної кількості речень, у яких йшлося про жахливу погоду, осінню депресію, новий костюм пліткарки Аманди та ще щось там, він таки виловив той факт, що вона здається забула у нього вчора парасольку і просила передзвонити, якщо він її знайде.

    Зелене світло великих цифр електронного годинника, вмонтованого в DVD-плеєр, м”яко оживляло темряву у великій кімнаті. Джерелі скинув галстук на спинку м”якого крісла та з голосним видихом плюхнувся на диван поруч. Рука швидко відшукала пульт, та за мить кімнату вже освітлював екран новенького плазмового PHILIPS-а. Це була його остання велика покупка. Довелось де в чому собі відмовити, але він зовсім не шкодував. Якщо він купував щось нове, то хотів, щоб воно було дійсно нове і сучасне. „Нове” і „не користоване” це зовсім не одне і те ж саме. Особливо коли за вікном вже 21 століття.

    Він перемикнув кілька каналів та, як завжди, не знайшов нічого вартого уваги. Підвівся, підійшов до серванту та дістав з бару пляшку горіхового вермуту. Налив трохи у невисокий шестигранний бокал з грубого скла. Подумав, що слід було б сходити до кухні за льодом ат полінувався. Ковтнувши трохи міцного теплуватого напою, він відчув, що таки втомився. Добре, якби завтра субота.

    Джеремі зробив кілька кроків та зупинився біля величезного вікна. Це вікно, що займало всю стіну від стелі до підлоги, було його гордістю, мрією, яку він сам для себе здійснив. Будівельники, що торік робили ремонт у його квартирі, ніяк не розуміли, навіщо йому таке величезне вікно і взагалі вважали це досить небезпечною видумкою. Та він нікого не слухав. Це вікно давало йому відчуття свободи, простору та, здається, навіть влади. Влади над найвеличнішим містом на землі, яке світилось вогнями вулиць внизу, блищало світлом сотень хмарочосів, захоплювало у свій простір сигнальні вогні потужних аеробусів, гріло жовтим полум’ям романтичних камінів та пишалось голубим відблиском геніальних комп’ютерних моніторів. Його вікно відкрило, і відкривало щодня, для нього Нью Йорк. І він знову думав, що вартує більшого аніж скромний комп’ютерний стіл 80*72, крісло на роликах, біла офісна шафа 90*80*160, сірі жалюзі на куцому вікні та фотка Моніки на 2-ій полиці зліва. Він мав багато ідей, розпочав кілька проектів, і все обіцяв собі завершити хоч один найближчим часом. Далі оновити резюме та серйозно подумати про нову роботу.

    Джерелі повернувся до серванту, поставив пустий бокал та пішов спати.

    Сріблясту Тойоту товстого Біла Джерелі помітив ще за три квартали до веж-близнюків Всесвітнього Торгового Центру. За всіма розрахунками він мав обійти його на наступному світлофорі. Була вже 8:20. Ще десь хвилин двадцять на дорогу, 5 – на парковку і ще п’ять, щоб піднятися ліфтом на 24 поверх західної вежі центру, де знаходився офіс “Contemporary Marketing Designs”. Тоді, коли шеф містер Білл Вагнер буде прямувати у свій кабінет, Джеремі чемно і з робочим настроєм побажає йому вдалого дня.

    З азартом та вірою в перемогу Джерелі притис до підлоги педаль газу. Вже через 200 метрів він спостерігав за сріблястою Той отою шефа у дзеркало заднього виду. Ще одне перехрестя - і йому це вдалося !

    Звук сирени поліцейської патрульної машини був найжахливішим, який він коли-небудь чув. Джерелі емоційно вилаявся та з силою вдарив по колесу руля. Аж долоня заболіла. Довелось виходити з машини, вислуховувати попередження про перевищення швидкості, підписувати квитанцію про штраф. Дорогоцінні хвилини були втрачені. Срібляста Тойота вже мабуть була припаркована на підземній стоянці, а товстий Білл прямував по коридору 24-го поверху західної вежі Всесвітнього Торгового Центру. Повертаючись до машини, Джерелі глянув на годинник. Так, сьогодні був не його день. Вже 8:55.

    Коли прогримів вибух , Нью-Йорк завмер на кілька секунд, а тоді здригнувся від крику, плачу та гулу сирен. Джерелі дивився здалеку на палаючу вежу і не міг поворухнутись. Він нікому не зізнався, що у той момент подумав, що вже мабуть точно поміняє роботу. Він боявся і собі в цьому зізнатись. Слабкий маленький чоловік. Він просто дякував долі за те, що дозволила йому вижити 11 вересня 2001 року о 8 годині 57 хвилин.

    Наступного дня світ уже був іншими...


    Категорія: romanbaluk | Додав: respect (14.12.2007) | Автор: roman
    Переглядів: 618 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 4.7/3
    Всього коментарів: 3
    16.01.2008 Спам
    3. Петрович Віктор Андрійович (Воїн)
    Я собі уявляю, що б сам відчув на місці Джеремі... Хоча я б відчув дещо інше. але... Ти не встиг, запізнився, а твій бос там під уламками...

    20.12.2007 Спам
    2. Наталя Ліхновська (NataLEE)
    Підтримую коментар Петровича.

    14.12.2007 Спам
    1. Петрович Віктор Андрійович (Воїн)
    Найс. Верррррі найс.

    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]