Форма входу |
|---|
Категорії розділу | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
|
Світлина "Дня" |
|---|
Наше опитування |
|---|
Міні-чат |
|---|
Друзі сайту |
|---|
 |
Балакають про: |
|---|
Статистика |
|---|
ВсьОГО! в мережі: 1 Чужих: 1 Своїх: 0 |
Ви увійшли як Чужий | Група "Гості"
Збірка текстів
| Головна » Статті » Творчість » Anizk@ |
так просто від душі..виписки з щоденника
| Ніч була просто неймовірною. Зорі сяяли так яскраво, немовби посміхались нам. Як можно спати в таку ніч? Що зробиш, мені захотілося пригод.. От я вже йду по вулицi й роздивляюся незвичнi будинки нiчного львова. Вiн не такий як вдень, а зовсiм iнший, незвичайний, таємнйчйк i романтичний йду я йду ,в голові у мене музика,чудесна музика,просто божественна!Такої краси я ще давно не бачив!Львів.... Сьогоднi вiн був для мене новим. Нiчним й чарiвним! I тут мене охопила якась невимовна радiсть i спокiй. Я б вiддав пiвжиття за нього, а ще пiв залишив би на потiм мене охопило неповторна теплота,це вічуття не передається!І мені захотілось піти на Високий замок Так,так! Саме туди! Звiдти вiдкривається чудовий краєвид на мiй Львiв й це мiсце просто подобається менi. Тут завжди спокiйно. Найкращим для мене було побувати там у нiчну пору... Легкий вiтерець посвистує у вухах й на думку приходить щось приємне...о Львове! Я тебе люблю Я знімаю свій пошарпаний рюкзачок,розкриваю його і дістаю фотоапарат... Фото це мистецтво! Таке ж як живопис, чи музика... Ще малим любив я фотографувати...i фото стало невiдємною частиною прогулянок. Фото доповнює побачене очима. А Львiв, з його невимовною красою...до вечора залишилось зовсiм трохи вiльного мiсця...з високого замку видно весь львiв. З його архiтектурними пам'ятками й заводами, проспектами й магiстралями, з вежами й лiхтарями, як так чудово блищали. Наче зорi .тут шось невідоме пролетіло в небі і я то побачив Я добре не встиг розгледiти але воно було схоже на... прекрасну зірку,яка віддавала теплом і турботою!І тут я згадав... Згадав, що вже десь бачив ту зiрку...i зовсiм не на небi, а на землi! Вона нагадувала менi когось кого я недавно взнав,а от кого Точо! Вона нагадувала менi дiвчину з коричневим волоссям i прекрасними очима, якi блищали як двi зiрочки, коли вона дивилась на мене... її подив зачаровував,вона була просто людина ,людина котра кохала,і жила заради того шоб любити його.. Вона була закохана в мене...її врода зачаровувала мене, а її кохання було настiльки сильним, що його можна було вiдчути просто поглянувши на неї. коли вона дивилась на нього вона кохала його ше дуще,її кидало в жар,серце билось у неї як у дивної пташки,і дихати,дихати вона майже не могла а він.. А вiн вiдчував до неї щось невiдоме...це вiдчуття було для нього незнайомим i новим й вiн не знав що воно таке...це мабуть були її чари... ні не чари вона була простою смертною... Нi, проста смертна не вмiла так як вона... Її погляд був не земним й дивився тобi просто в душу а відчуття .... Пiсля такого погляду в серединi оселялось щось тепле і у неї і у нього. Сьогоднi вони були утрьох. Вiн, Вона й їхнiй Львiв... Вiн став їхнiм найкращим другом, що всiляко хотiв їм допомогти...І тут вони йдуть по вулицях Львова........ Й їхнiй друг пiдморгує лiхтарями, спостерiгає сотнями очей статуй з фасадiв будинкiв, й захищає їх вiд вiтру своїми старими будинками й церковними мурами... вона пробує взяти його за руку і ніжно ніжно поцілувати а він... А вiн...Вiн не знає що робити... але чому...? Напевне треба прислухатись поради стародавнього мiста, якому вже не одна сотня лiт i який пережив всi бiди свiту...... Кам'янi леви нiби шептали йому: "вiзми за руку"...і він.. I вiн робить те що почув в своїй головi...тi леви не раз допомагали йому коли вiн потребував допомоги........i ось рука вже в руцi. вони йдуть,вона дивиться на нього... А вiн на неї... вони біля Ратуші,вітер ніжний вітер колише їхнє волосся,вона хоче поцілувати його... Так... Її соковитi губи наче магнiт який притягує до себе і вони.. I їхнi губи зустрiчаються в нiжному поцiлунку....Навколо нi душi, вiтер нiби заздрить їм, свистячи довкола, але вони того не вiдчували....подмки дякували свому Львову й Богу...цей поцiкунок залишиться в їхнiй памятi надовго... вони пішли далі.... йдучи вони..Йдучи вони... Вони радiли, як нiколи в життi...вони не дивились пiд ноги, бо вони летiли... тут вони побачили лавочку і їм захотілось присісти і вони... I вони присiли на одну з лавочок на пл. Ринок... Обнявшись. Вона...почала по тихеньку зтягувати з нього сорочку,цілуючи шую,її серце бьється все сильніше і сильні...вона вкриває його поцілунками а він... А вiн обняв її ще дужче...й подумав що поптрапив у рай i цiлує його справжнiсiньке янголятко. Була вже недiля. Старий годинник на ратушi вiдбив першу годину ночi...я був вже iншим, не таким як учора...шось змiнилося в менi але я нiяк не мiг збагнути що... було таке вiдчуття, нiби я знайшов щось давно загублене, те що шукав дуже довго...Любов? Я не знав чи це любов...та як я мiг дiзнатись...адже я нiколи по-справжньому не любив. Можливо це воно... а ти не хочиш спробувати. О, так! Я б хотiв вiдчути цей солодкий смак.А шо тоді мішає?мішає... Та начебто нiчого. але все одно ти не можеш зустрітись,чому? Чому? Не знаю... В мене є два серця, а я не знаю що з ними робити... а яке їз них тобі більше до душі . Я.Я стою і чекаю і вічно чекатиму тебе,поки ти обернешся до мене не спиною а обличчям,я тебе люблю найбілдьше в cвіті,більше за своє життя,тобі немає ціни,ти саме дорогоцінне для мене...... Те серце що ти менi його дала це напевне таки те чого менi бракувало... так прийми його,і прийди на зустріч,я подарую тобі вічну насолоду............................................. | |
| |
| Переглядів: 892 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 4.5/4 |
| Всього коментарів: 3 | ||
| ||
все ж таки просто від душі..