Не знаю чому, але місто окрилених веж здавалось красивим,як ніколи.Звичайно бо кожен день є по свому красивим.Сонце було червоно золотистого кольору,воно ще ніколи не було таким насиченим,вже вечір і воно скоро скриється кудись в далечінь.Як мені хотілось полетіти туди куди й воно але нажаль я не можу,я немаю крил. Не щодавно впав дощ на скощену траву і запах ,той запах залишеться в мому серці на завжди.Я йду біля Ратуші,в моїй голові крутиться єдина мелодія Yann Tiersen - La valse d'AmelieНаправду Львів здавався як маленький Париж,перейшовши на вулицю Валову я думала шо я в Празу.Привітні люди йшли і усміхались,мені було приємно бачити їх.Душа раділа і я не шла, я немов би летіла на крилах ,вітер ,цей чудесний вітер він немов піднімав мене і ніс кудись далеко далеко...я летіла бігла ,і знову я летіла та бігла,танцюючи вальс,віденський вальс,мені було паралельно шо про мене скажуть люди в моїй голові лунала французька музика,музиканти котрі сиділи по вулицях грали мелодії душі,хтось грав блюз а хтось грав якусь невідому романтику .
.......Я сижу на прірві в Шевченківському гаю,день здавався таким прекрасним,але він пролетів настілььки швидко,а мелодія не закінчувалась.І чомусь мені стало настільки погано з моїх очей потекла невідома мені рідина..Що це?- я немогла відповісти шо це.Вони лились та лились.Сльозина була кришталевою ,вона потрапила на землю і з неї виросла квітка.Я зірвала її,і почала гадати!Любить не любить,любить не любить,любить не любить,не любить?- листочки кінчились.Як не любить?- та не може такого бути....І сльози продовжували текти та текти.
-Мені здалось чи мене хтось кликав?
Я повертаю голову в ту сторону звідки лунав крик,а там нікого,і тут щось чи хтось провів рукою по мому плечі і знову нікого..Я сижу на прірві і мені здавалось шо я шизофреник.
Тут мій погляд зконцентрувався в повітря і я побачила англела,він був білий з довгим русявим волоссям,він був не таким як описують ангелів..
Галявина потроху вкрилась в ніхно рожеві маки,а сльози не переставали текти.В мене плакала душа………але не зважаючи на це я думала про все хороше шо тіки було у мене.

Доля
Доля така зрадлива,а боротьба за життя стала неможлива…
Все стає наче квадратним,і життя твоє стає в`язнем загратним…
Минуле наче озвалось і теперішнім назвалось…
Все вкривається пилом,і плями крові вже не змити милом…
Вірити немає більше у що…
А стояти на місці це зовсім не то
Це просто нуль,нуль і водночас нічого
Нічого страшного,та я боюсь такого
Це просто проблема,в горлі сидить дилема
Залишитись не можна,хвилює проблема кожна
Та ось має настати та мить переможна
Але тут скаже людина кожна
Це лише твоє життя і немає з нього вороття
Ти повинен бути сильний,а не від петлі ,що на шиї синім
Ти повинен боротись а не назад дивитись щоб на щось не напоротись
Ти повинен молитись і не дай Бог помилитись
Бо помилка наче вузол на шиї
Враз перетворить всі плани на помиї
Зітре твою думу у порох,а тоді настане і морок
Душа похолоне а дух деградує
Від болю в душу ніщо не врятує
Та вірити варто у те що нас чує