Форма входу

Категорії розділу

Всяке [21]
Писаки про політику [1]
3-ій курс мав можливість чути ці опуси на ТПЖ. нехай всі тепер зможуть їх прочитати.
Творчість [51]
сюди можна закидати всі свої опуси, якщо маєте бажання їх показати аудиторії

Світлина "Дня"

Наше опитування

Чого найбільше не вистачає факультету журналістики?
Всього відповідей: 164

Міні-чат

Друзі сайту

Stud-Times Львівські флешмоби

Балакають про:

  • шо слухаємо? (106)
  • дещо для навчання (4)
  • Коли ти востаннє?.. (500)
  • Кого ти підтримуватимеш на президента? (9)
  • І ше одна забавка (127)
  • Статистика


    ВсьОГО! в мережі: 1
    Чужих: 1
    Своїх: 0

    Ви увійшли як Чужий | Група "Гості"

    Писаки

    Збірка текстів

    Головна » Статті » Всяке

    павутина
    Брудне скло маршрутки. Тяжкий німецький рок від Oomph!. Сіре від хмар і пилюки небо і картинки, що змінюються за вікном. Запах чоловічого поту змішується з ароматом жіночих парфумів. Зрештою і моїх теж. Оригінальні дільче габана. Мамин подарунок…
    Створюється ілюзія як у випадку з ліфтом. Таке враження, що маршрутка не рухається, а змінює простір навколо себе. Картинки за подряпаним вікном невпинно змінюють одна одну. Я десь посеред лабіринту стін, сітілайтів, біг бордів, крамничок, супермаркетів, будівель, просто стін. Я десь посеред павутини… доріг, мостів, дротів, ліній кабельного і електропередач. Тільки б не заплутатись. Птахи. Голуби. Такі ж сірі, як і небо. Десь високо, вгорі… над павутиною, в не такому щільному її шарі. Тільки б не завязти в тому всьому. Їм легше виплутатись. Вони вище, вони в небі. Вони мають крила. А ми – внизу. Біля самісінького центру павутини. Біля її ядра. Ми погрузли в ній. Дурненькі. Думаємо, що всім керуємо самі, хоча це павутина керує нами. Ми – її маріонетки. Нам не виплутатись. Але до дідька павутину! Ми самі її сплели. Навіщо ж тепер нарікати? Хочу літати. Він обіцяв мене навчити. Тільки дечим доведеться пожертвувати. Але воно того варте. Він казав що не дасть мені впасти. А якщо я і впаду, то він допоможе злетіти знову. Але… що далі? Він сам впав. Йому ніхто не подав руки. Його затоптала вона. Втопила а калюжах мертвих ідей. І де та справедливість, «яка переможе»? покажіть її мені! Покладіть у змерзлі долоні. Покажіть втомленим від світла очам… мовчите. Правильно. Її нема. Є лише павутина. Міцна й колюча. Вона всюди. Хочу там де її нема. Десь далеко. Але вона мене не відпустить. Вона сильніша за метал.
    Категорія: Всяке | Додав: капуста (09.12.2007) | Автор: ірина
    Переглядів: 499 | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]