Форма входу

Категорії розділу

Всяке [21]
Писаки про політику [1]
3-ій курс мав можливість чути ці опуси на ТПЖ. нехай всі тепер зможуть їх прочитати.
Творчість [51]
сюди можна закидати всі свої опуси, якщо маєте бажання їх показати аудиторії

Світлина "Дня"

Наше опитування

Чого найбільше не вистачає факультету журналістики?
Всього відповідей: 164

Міні-чат

Друзі сайту

Stud-Times Львівські флешмоби

Балакають про:

  • шо слухаємо? (106)
  • дещо для навчання (4)
  • Коли ти востаннє?.. (500)
  • Кого ти підтримуватимеш на президента? (9)
  • І ше одна забавка (127)
  • Статистика


    ВсьОГО! в мережі: 1
    Чужих: 1
    Своїх: 0

    Ви увійшли як Чужий | Група "Гості"

    Писаки

    Збірка текстів

    Головна » Статті » Всяке

    він був мій
    Він був мій…
    Ізнову день. Чому не ніч? Бо день… але вже інша автострада і інші очі кольору похмурих ранків поряд. Раю не було. І було трохи шкода. В шумі автостради губилися слова. Було тихо й сумно. Вона кидалася в мене сніжками проблем. А я була трохи вище ніж асфальт. Він несподівано підкрався ззаду і обпік мою шию теплим поцілунком. Від несподіванки я усміхнулась. Коли він торкнувся до неї то її наче струмом вдарило. Вона оглянулась довкола і відсахнулась з великими переляканими очима. Тоді він обняв лише мене. Він був ніжний і теплий. Він розкидав краплі по мому тілу. Я була майже повністю мокра, але ми продовжували йти обнявшись. Він розціловував моє обличчя шию й руки. Було так приємно й трошки лоскотно. На якусь мить я затремтіла і він закутав мене у свій білий плащ. Плащ був задовгий на мене і волочився по калюжах, але він сказав, що то нічого. Ми йшли ще не спаленим мостом. На якусь мить він застиг посеред темного від вологи асфальту. Він не сказав жодного слова, але ми обоє розуміли, що йому треба йти. І він пішов залишивши слід своїх губ на мому чолі. Якусь хвилю я спостерігала як тане тінь його постаті в вечірній димці, а потім теж пішла. Ліфт їхав до неможливого довго. Двері ніяк не хотіли відчинятись. Коли я переступила поріг своєї фортеці на мені все ще був його плащ. Це означало, що він повернеться. Я відчинила вікно і чекала. Чекала аж поки не почала бачити власне відображення у шибці на тлі почорнілого від горя неба. Я потім я заснула. Крізь сон я чула як він приходив. Я чула стукіт його крапель об шибку. Він прийшов. Залишив у моїй руці прозоре намисто і пішов далі. До таких же як я, охололих, мокрих і змерзлих від самотності. Дощ пішов до тих, кому так само як мені бракує його тепла. У світі багато таких людей. Дощ пішов, але того дня він був тільки мій. Тепер я щодня відчиняю вікно чекаючи, що він прийде знову.
    Категорія: Всяке | Додав: капуста (14.12.2007) | Автор: здрок ірина
    Переглядів: 507 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.3/3
    Всього коментарів: 2
    16.01.2008 Спам
    2. Ляна (lyanochka)
    згодна! я про "надихає"... -)

    16.01.2008 Спам
    1. Петрович Віктор Андрійович (Воїн)
    И-и-и-и, ну, допустим мило, але, ну, не надзвичайно аж величне, але це не примітивізм... є щось таке, ну, мене надихає...

    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]